Abstract
Стаття присвячена класифікації та опису мотиваторів рослин у німецькій та українській мовах за ознакою зовнішнього вигляду. Дослідження проведено із врахуванням психоментальних особливостей номенотворчості та етнічної колективної свідомості обох народів. Усі виокремлені мотиватори умовно поділені на дві групи: об’єктивні фактори – форма окремих частин рослин, та оцінній фактор, тобто суб’єктивні судження про зовнішній вигляд рослин. Основною диференційною ознакою при окресленні зовнішнього вигляду є форма квітки, листка, плода, стебла, кореня тощо. Основою мотивації у цій групі рослин є порівняння та метафора. Об’єктом метафоризації слугують зоооніми та орнітоніми, різноманітні артефакти неживої природи, люди, при залучені назв яких спостерігаємо соціальний фактор типу багач-бідняк тощо. Серед зоонімів найчастіше використані назви кота, зайця, ведмедя, коня, кози, їжака, цапа, барана, а також назви плазунів та комах. Орнітоніми слугують для порівняння окремих частин їхнього тіла з частинами рослин, найчастіше співставляються назви курки та півня. Важливим компонентом номінації виступають соматизми, це можуть бути назви як частин тіла людини, так і тварини, які стають основою порівняння для коренів, квітів, стебел, суцвіть, листків, плодів чи бутонів. Найчастіше використовуються соматизми голова, нога та око як частини тіла тварини чи людини. Значущим чинником номінації вважаємо залучення назв кольорів у процес називання, найчастіше використані світлі кольори та відтінки для характеристики квітів, рідше темні для означення коренів чи стебел. Незважаючи на універсальність фітонімів та наявність одних і тих самих рослин як у німецькій, так і в українській номенклатурі, народні назви побудовані в обидвох мовах на різних мотиваційних основах. Спільним компонентом об’єднана незначна частина досліджуваного матеріалу, припускаємо частково її спільне походження із латинського першоджерела, хоча етимологічні словники фіксують їх як окремі неперекладні народні назви.