Abstract
Статтю присвячено становленню української діаспори на території Казахстану в другій половині ХІХ–ХХ ст. Актуальність дослідження визначається підвищенням інтересу з відновленням незалежності України до розвитку в ХІХ — на початку ХХ ст. українського населення сучасного Казахстану, яке перетворилося на стабільну складову демографічного, соціально-економічного, політичного та культурного життя республіки, що показує приклад успішної адаптації етносу в іншокультурному середовищі. Поряд з етапами міграцій та кількістю переселенців, висвітлюються переселення й депортація в дореволюційний та радянський періоди. В ході дослідження цієї проблеми ми спиралися на праці й документи, розглянувши які, змогли простежити розміщення та призвичаєння українців на території Казахстану. Охарактеризовано кліматичну, соціально-психологічну, господарську, побутову, культурну адаптацію. Особливо виділено соціально-культурні відносини переселенців із автохтонними мешканцями. Матеріалами дослідження стали відомості з творів російських, радянських, казахстанських, українських дослідників, журнали та службові записки, дані зарубіжних джерел та ін. Введено у науковий обіг матеріали Центрального державного архіву Республіки Казахстан та Архіву Президента Республіки Казахстан. У створенні атмосфери міжетнічної згоди Республіка Казахстан показує позитивний приклад.