Abstract
У XIX і XX ст.ст. на території Казахстану відбувалося формування румунської діаспори. Це приклад успішної адаптації представників певної етнічної групи в інокультурному середовищі. Мета роботи – вивчення особливостей процесу адаптації румунів в Казахстані в дореволюційну епоху, в перші роки Радянської влади, в період депортації під час і після Другої світової війни. Завдання полягало у вивченні кліматичної, економічної, побутової, соціокультурної адаптації румунів у Казахстані у названі періоди історії. Теоретико-методологічними засадами дослідження є принципи історизму, наукової об'єктивності, систематичності і всебічності. У статті використовувалися загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціальні історичні методи (порівняльно-історичний і бібліометричний). Наукова новизна полягає у вивченні процесу адаптації румунів у Казахстані після вимушеного переселення, що, зокрема, включає будівництво житла, адаптованого до природно-кліматичних умов Казахстану. Висновки. Румунські переселенці стали засновниками поселень у Степовому регіоні. Відзначається їхня участь в економічному житті Казахстану. Одним із предметів студіювання були взаємини між переселенцями і казахським населенням. Незважаючи на історичні обставини, що склалися, румуни змогли адаптуватися до місцевих умов і внести певний вклад у соціально-економічний розвиток регіону. Можна констатувати, що румунська діаспора Казахстану, прижившись, показала приклад успішної адаптації етнічної групи в інокультурному середовищі. Ключові слова: Казахстан, румуни, адаптація, міграція, депортація, етнос, діаспора.